Щоб відштовхнутися від дна,
Його спочатку тре дістатись:
Повітря мало, тяжко, самота -
Вчимося так не задихатись.
Щоб з попелу, як птиця фенікс,
Потрібно біль у серці запалити,
Аби згоріло те, що в формі еліпс,
А ти живи й не припиняй любити.
Відштовхнутися від дна і догори.
Не зупиняйсь, не смій, давай іди,
Порізи залатай, загояться, лети!
Бо "мертвим" залишатися – не вихід.
Бо душу ніжну, диво ти несеш,
Немов тендітні пелюстки весняні.
І лиш тоді, мов цвіт, розквітнеш,
Як витримаєш кроваві дні багряні.
Коли морози люті ти переживеш,
Ти загартуєш дух і тлінне тіло,
У мороці те світло збережеш ...
Пам'ятай як серденько любило
Аби було від чого відштовхнутись.
