Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Артур Сіренко: Кіт, що любив баклажани - ВІРШ

«Всі ми там були. Або майже всі.» (Джеймс Джойс) Сойка-віщунка Пророчить журбу (Бо осінь – як тінь неминуча) (Бо трохи малярством Заповнює вічність Гончар кулястих глеків Бородатий філософ – Майстер Бо). У пошуках квітів осінніх (Що пахнуть холодом) На березі водяних курочок І дірявих човнів Знайшов кам’яні сандалі Поета глиняних істин, Що вмів сумувати (Бо все проходить, Минає, як цвіт латаття На воді спокою Чи на річці Ідігна, Що тече з очей Тіамат). Збираю по краплях У розмальований синім глек Медову офіру Повелителю черевиків – Божеству в крилатих мештах (Чи то мокасинах, Бо кожен бог черевиків Ледь-ледь Маніту). А на скелястій горі (Може й оливній*), Де росте самотнє дерево (Можливо, інжир**) Живе смугастий кіт-мислитель, Що над усе любив Баклажани***. Примітки: * - Гар га-Зейтім. Та гора досі стоїть – ніхто на неї не зазіхає бульдозером. ** - Ficus carica Linnaeus, 1753. Зеленими плодами цього дерева любив ласувати римський імператор Август. Нині вітер шалений зриває стиглі плоди цього дерева. Час їсти їх солодкий м’якуш. *** - мене тут вже запитували знавці і поціновувачі текстів звідки той кіт довідався про баклажани (Solanum melongena Linnaeus, 1753)? Хто йому про них повідав? Відверто признаюсь – не знаю…