Заснути б… зірки, наче манка, –
одна наблизилася віддавна,
немов простаткувата селянка,
Витріщиться у моє вікно.
А «завтра» пір'їнкою зеленою
І вже готується сходити,
хоча четверговому Ійону
я встану навсупроти дороги.
Він - це я. Але мені не легше,
все розуміючи, той, химерник,
з вічі від злості іскри метає
і думає десь приблизно так:
«Цілком і повністю фізичне тіло,
а в бійку лізе – не притлумлювати!»
І твоя сковорода відлетіла,
Як і від четвергового мене.
І з якою безглуздою сталістю
ревів середовий, як упертюх,
цією конфігурацію простору,
то й визначаючи: «повний морок!»
розлючувався час у ту ж мить,
свердлив каюту страхітливий звук.
І хто б залишився байдужливим
до відбуваючої округи?
Дитятко, другий; ну-ну, - фартовий;
тим паче некерований дурнило;
як шляхтич узявшись у боки – новий.
Спіймавшись катастрофічним капканом!
У хлопчиків очі, наче блюдця,
свистять пронизливий мотив
побачивши, як Ійони б'ються,
ракету перенаселивши.
Товпа із «я», всіх років із тисячу,
а старець зовсім впав у маразм.
Та де на вас набратися їжі?! Заклацнувся остаточний пазл.
Занишкнувся б'ючий мною «гейзер» –
Ці хлопці налагодили керма.
Я навіть люту Бетельгейзе
благословляю, відваливши.
