Не забувай мене, прошу, не забувай!
Хай і розлука з присмаком полину.
Колись пішов (ла), сказавши байдуже: — "Бувай",
А клени шелестіли без упину.
І досі бачу силует твій вдалині,
У сутінках вечірнього розмаю.
Літа промчали і ми вже немолоді,
А я тебе ще й досі пам'ятаю.
Не забувай мене, прошу, не забувай!
Не говори, що ми були — не пара.
Що не для нас буяв колись бузковий рай
І не для нас мелодія звучала.
Твої світлини я і досі бережу!
Твій юний образ бачу і донині.
І хоч заметені стежки у давнину,
У снах рожевих знов до тебе лину.
Мовчанням довгим, безутішним не карай!
Скажи, слова, що вилікують рани.
Не забувай мене, прошу, не забувай!
Адже колись нестримно ми кохали.
26.08.2025 Л. Маковей (Л. Сахмак)
