Запроси ти мене на побачення знову,
В чорно-білі узори високих берез,
Я вдягнуся в найкращу яскраву обнову,
Щоб сказати усе, без замовчаних тез.
Чи жалкую? – Буває. Як осінь гортає,
Листопадом золотить роки календар.
Відчуваю – не так, щось не так бути має,
Й кожна осінь неначе, уявний тар-тар.
Хоч злетів птахом час, і роки в порожнечу,
Наче вчора удвох ми стояли в гаю,
Із реальності ти улаштуй мені втечу,
Запроси у свій світ, бо повір, не втаю…
Що пекло у душі, і без жодного слова,
Стільки літ мурувало між нами стіну…
Запроси ти мене… Я прийду… Вже готова…
Розказати тобі таємницю одну.
