- У всіх жінки, як жінки, а у мене - мігера.
Сижу, як порядний чоловік, прикиньте у дома,
в своєму мягкому кріслі, у руках телефон, як у ділової людини,
дивлюсь через вайфай на відеокамеру у своїй машині, біля моря її припаркував,
біля під'їзду ж украдуть, дорога.
От дивлюсь я на на море, ну самі розуміієте - на машину, а там у ультратонких трусиках русалки та у різних позах лежать, а тут бац в лоб ложка летить, добре, що не ніж.
-Миколо, ти знову за своє.
-Яке своє, я телемарафон дивлюсь,
- їй відповідаю.
-Марафонець ти наш, он спортивний костюм, одна нога тут, а друга там, а то холодильник порожній, ні мясо, ні овочі самі не прийдуть.
-І що ви думаєте, приходжу з ринку, вона знову:
-Миколо, у тебе аж шість пропущених від пасії Валерії.
-Яка Валерія, то наш механік Валєра на вечірню рибалку певно зве, ви ж всеодно не відпустите.
-Мамо, то певно медсестра його на процедури так запрошує.
-Яка медсестра, десять днів лежав в терапії, але її імя так і не запамятав.
-Ой, як ти так можеш, вона йому і попку і в ручк капильниці ставила, а він не знає як її навіть звати.
-Годі, стоп, а то, як ті кури розкудахтались, дочко ти за розами мерщій, а ти жіночко - за тортиком,
ввечері піду з медпрацівником знайомитись.
