Хоч літа ще чотири дні
та вже печаль дощів осінніх
безкарно шкряботить у сіни,
надокучаючи мені.
У тихий ранок снить трава
про ніжність бабиного літа,
коли вона теплом зігріта
і сни бувають про дива.
Переболить, перепече,
але ще жевріє надія,
не скоро прилетить завія
і снігом замете натще.
26.08.25р.
