Очі звів я в небеса.
Небеса блакитні.
Зваблює мене краса
Їхня. Непохитні
Та безмежні небеса,
Як просторе море.
Їхня врода потряса
Душу. Тоне горе
Все у нім і не зрина.
Щастя неокрає
З них, мов з моря, вирина,
В душу поринає
І її, мов немовля
Мати, огортає,
А навкруг уся земля
Буйно розквітає.
Піють радо в них пташки.
З ними я теж пію
Радісно та залюбки.
Небесам радію.
Виснуть сині небеса.
В них свобода й воля.
В них, немов зірки, згаса
Лютая неволя.
Небеса – це дім пташок.
В них вони літають
Часом посеред хмарок,
Що в них теж бувають
Часто у похмурий час.
Іноді з них лиє
Дощ. Буває з ним у нас
Й буйний вітер виє.
Та опісля в небесах
З обрію зринає
Сонце – жовтокрилий птах –
Й ніжно зігріває.
Євген Ковальчук, 06. 09. 2021
