А знаєш, мене не дивує нічого...
Бо що розділяє сьогодні і вчора,
і що відрізняє буденність від дива?
Те, що вірогідність його менш можлива?
Мене не дивує, у цю лиш хвилину,
та я заспокоюсь і трохи остигну,
і буду міняти свої парадигми,
світогляд достигне, і галас затихне.
Це може дурня, дрібота і пусте все,
але зголодніле наповнюю серце
думками про диво, що є і що буде,
і мрії ховаю надійно у груди.
Мене не дивує, що диво – це рідкість,
але часом бачу його я без свідків.
Та всеж на одинці з тобою частіше,
бо бачити диво – найкраще із рішень.
