Тоді як зерно іще не проросло,
Між після і до, на межі існування,
Малюються лінії - знаки питання,
і лінії рівні вкривають чоло.
Наповнена світлом, чи вкотре пуста?
Чекаючи пари омріяних ліній,
мов нитку життя у нові покоління.
Заплющую очі, рахую до ста.
Лишаю на дні я каміння і ґрунт,
Лишаю думки наче теплу основу,
Підкреслюю рік, ніби ще один пункт.
І далі шукаю я знову і знову,
як вихід на сушу з блакитних лагун,
життя подароване вбитому слову.
