Дві руки я простягаю
І в обійми я беру
Радість, що не має краю,
Радість, що лише добру
Служить. Радість обіймаю.
Обійма мене й вона.
В серце я її впускаю,
Що чека її здавна.
І нарешті дочекалось
Дивовижную цю мить.
І нарешті диво сталось.
Серце більше не щемить,
Бо вселилась радість в нього,
Сум прогнавши весь умить,
Щоб впродовж життя усього
В ньому, наче вдома, жить.
Радість серденько прийняло
І, мов друга друг його,
Міцно й любо обійняло.
Радість серденька мого
Місце все зайняло. В ньому
Хазяйнує вже вона,
Мов господарка по дому.
Сум же серце омина.
Не насмілиться до нього
Він потрапити уже
Протягом життя усього.
Серце радість збереже.
Більш, ніж певен, я у цьому.
Буде в серці радість вік,
Бо нікому та нічому
Не дозволю я повік
Радість з серденька прогнати
Й сум посіяти у нім.
З радістю я поживати
Буду завжди в світі цім.
Євген Ковальчук, 02. 09. 2021
