листок латаття танцює на хвилях вітру
білий шум вушних раковин
не дає почути під які ритми
певно тут було море у мезозой
вузлуватість вербових гілок нагадує
задубілих кальмарів
піт солоніє
холодний сом ворушиться у п’яті
камінці під ногами колись були донними
може кинутими з берега спересердя
може і з-перед-серця — й тоді на такі
тільки скати могли
подавати розряди тричі
певно тут було море у мезозой
піднебінний мартин в моїм
пересохлім роті
щезає щойно намагаюсь
його осмислити
зграя пожовклого латаття
зі сплеском спурхує
у повітря
тримається тепер там
силою обопільного здивування
білий шум ні до чого
листу не потрібні ані мелодія ані ритм
він танцює по траєкторії
неповторності
18.07.25
