У 2011-му році я познайомилась з надзвичайно хорошою людиною, із світлою енергетикою та добрим серцем. Він міг змотивувати навіть ледачого. Ми разом працювали у сфері організації фестивалів. Коли я працювала секретарем фонду держмайна, він запросив на каву, це була не романтична зустріч, а життєва та філософська, я поважала його погляди настільки сильно, що він автоматично став моїм ментором. Він говорив про тривалість життя та можливості... і я йому повірила. Я звільнилась з держустанови, тому що почала хотіти більшого.
Коли його не стало у віці 33-ти років - я не могла це прийняти... мені так бракувало зустрічі з ним, його порад... його голосу... Тернопіль для мене став тоді містом розмов лише із собою...
Ці рядки я ще писала під емоціями наших розмов і зустрічей:
подзвонив до мене зранку,
він змінив моє життя.
не чекала я світанку,
просто день стрічала я.
він розплющив мої очі
і підняв мене зі сну.
рідна, мила, а ти хочеш
залишатись вічно тут?
там, де я - реальність мрій,
поле льону все цвіте...
здійснюй вибір - він є твій,
час цінуй - він промайне.
це життя - то мить одна,
від дверей і до дверей.
і час сиплеться в руках...
у твоїх, а не в людей.
вільно думай, не спіши,
двадцять третя йде зима.
просто рішенням створи
і прокинься, вже пора...
20/12/2012 - м. Тернопіль, вул. Медова, Фонд держмайна.
P.S.: дивне відчуття... тому що цей чоловік розумів та відчував цінність часу, віддавав багато енергії навколо і він відійшов дуже швидко... в той же час я спостерігала над кривдниками в інших історіях, де родичі потерпали від просто існування "вампіра" - а вони жили, жили і жили.. можливо тому, що тягнули енергію?
це порівняння мені доказало ще тоді, що справедливості у світі немає. Єдина - лиш та, яка у наших руках або системи суспільства, якщо воно сильне.
