(четверик)
Оаза душі – то мелодії вічної дотик,
Розчісує струни дощу із небес до землі…
Виспівує вітер морденти, з форшлагами ноти,
Виводить сердега, хоча б від старань не зомлів.
Розчісує струни дощу із небес до землі,
В гілля заплітає мотиви усі колосками,
Вже б варто спинитись, та звуки тужливі, сумні,
Влаштовують вишкіл душі, як арпеджіо й гами.
Виспівує вітер морденти, з форшлагами ноти,
Нахабно сопів і тулився до стану верби,
Гілляччям тріщала й була до уваги не проти,
Лише б обійняв її тіло холодне, якби.
Виводить сердега, хоча б від старань не зомлів,
Набридли йому молодечі оті залицяння,
Верба ж шелестіла сріблястим волоссям і імлі,
Й тужила, неначе ця пісня для неї остання.
03.07.2025
