Тиша невагома шаллю вечір вкрила,
крізь тканину зорі споглядають вниз.
Ледве-ледве чутно, як цвіркун об крила
виграє майстерно втішливий каприс.
Спрощені акорди підбирає вітер,
заодно розносить аромати лук.
В місячному сяйві променіє бісер
на легкім ажурі, що наплів павук.
За собою стерла світлу дивну казку,
оксамит напнувши, ніч зійшла на трон.
Що жило при днині, загорнула в ласку,
спокій простелила, запросила в сон…
Вранішня зірниця зорі погасила,
стразами блискоче від роси трава.
Наростають звуки, набирають сили,
підступає ранок, ніч здає права.
12.06.2011
