гудить автобус, хтось спішить,
у когось море справ кипить.
десь гавка пес, сміється хтось,
напевне, радість є в когось.
ще всі віконця не стемніли
у тон тернопільської ночі.
ще всі серденька не зітліли,
душа іскрить і спать не хоче.
десь хлопець йде по тротуару -
проблеми жити не дають.
борги. погрози. ті доляри
засіли в голову і жмуть.
а тут стоїть старець убогий...
він очі в землю навернув.
його відкрита лиш долоня...
яким колись в житті він був?
а, може, був він бізнесменом,
як хлопець той, що так хотів
щасливим бути, та з грошима
знайти він радість не зумів.
вони його в полон узяли,
у свої павутиння справ.
і так йому байдуже стало,
що поблизу старий стояв.
нехай прохає, доробився
така йому, напевне, кара.
і той юнак не додивився,
що той старець – то правда яра.
що гроші можуть бути різним ділом,
то папірці, що крутять тілом.
лише душа одна страждає,
простого світла вимагає.
не треба в світі цім спішити
ставать багатим і відразу,
бо може так нас закрутити,
що лишаться одні образи.
ти чуєш, десь співає пташка?
ось за вікном щебече нам...
ну а чого ж зітхає важко
отой бідненький стариган?
15/09/2009 (м. Тернопіль, гуртожиток №2 ТНПУ)
