Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Світлана Себастіані: Крила - ВІРШ

А літак висоту втрачає… Врятуватись з тобою, брате, нам хвилинки не вистачає: інших мусимо рятувати! Спить життя попід мирним дахом. А праворуч синіють гори, – дотягни до них, моя птахо, та́м впади, металева зоре!.. Вже здригалася сталь безсила, чорним виром гуло падіння – та душа, розпростерши крила, подолала земне тяжіння. Розпадався метал гарячий, вогняними ярів снопами… …Він летів, як у снах дитячих – над високими небесами.