Вона любила Колу, родзинки та фісташки,
А він їй лиш писав, та лиш запрошував на каву.
Вона хотіла волі, зачарована, мов пташка,
У нього - лише кліті: золоті, литі, цікаві.
Так сталося... Зійшлися, ніби буря й штиль у морі, -
Буває... А ж керують так жартуючи і зорі..
Вона - зірками марила та вірила у щастя,
Закохана в романи та історії бентежні.
А він був прагматичний, годинник на зап'ясті,
По розкладу вечеря... Власне, - сута протилежність...
Вона хотіла вечір у рожевім сонця блиску,
В обіймах захід разом, а можливо і до ранку...
А він - вечерю, близкість, та, як завжди, по-англійськи...
А вранці він щоразу - лиш вівсянку до сніданку,
П'ять тридцять - душ, п'ять сорок - чай без цукру із хлібцями,
О шостій сорок п'ять - стояв у черзі прохідної...
Немов "День бабака", немов не жив, а марив снами,
Немов не мав душі в собі чарівної живої.
Обожнювала все живе, всіх котиків, собачок,
Пташками зачарована, у листя загорталась...
Бувало, навіть, оживе, приїхавши на дачу,
Зануриться в садок... Коли й дерева обіймала...
Жила, бувало... в'янула та чахла... засихала...
Все більше наодинці та частіше все зітхала.
Вже Кола - "це шкідливо", фісташки - "не всі люблять",
Коти - "це алергія, шерсть та пух по всій квартирі"...
А коло чоловіка - все чужі сторонні люди,
По графіку й дієті, пісно на душі та сиро.
Стандартно, монотонно, темно, душно та... даремно...
Зачахла та замерзла... а лиш посміхалась чемно...
Хотілося родзинок, просто щастя й шоколаду...
А в нього, вона знала, лише гроші, слава, влада...
І прожила життя... якесь чуже... а винні зорі,
Бо сталося - зійшлися, ніби буря й штиль у морі.
