Русалка не з казки — вона не для снів,
У неї немає ні сліз, ні чинів.
Вона не підкорена, не жінка у шлюбі —
Її не назвеш «святою» чи «любой».
Вона не вміщається в рамки й слова,
Її не тримає ні церква, ні права.
Вона — та, що пішла проти законів буття,
Вона таємнича, жива й з небуття.
Її не кохають — її оминають,
А ті, що шукають, потім зникають.
В очах її — тиша, в устах — глибина,
Душа в неї — дика, дзеркальна вода.
Не чекайте від неї смачного вина —
Там, де вона — лише підеш до дна.
Її поцілунок не гріє, а мліє,
І навіть любов із нею боліє.
Русалки — жінки, що втомились мовчати,
Яких не змогли у шлюбі тримати.
Це тінь всіх жінок, які накопичили злість,
Та замість покори — в річки улились.
У ній і краса і ніжна поезія,
У ній — і журба і дика експресія.
Вона — не покірна, вона не проста,
Вона — твоя пристрасть й твоя пустота.
Ти хочеш свободи — вона тебе в’яже.
Шукаєш ти ласки — вона тобі каже.
Пірнай ти до мене, пливи у мій рай.
Затягне на дно, у свій диво-край.
Русалка — як дзеркало, чисте й гірке,
Де бачиш не казку, а саме себе.
Без маски, без сили, без зброї й броні —
Таким, як ти є — на самому дні.
Тож якщо боїшся — не йди в її край,
Бо в її тиші — твій останній рай.
Русалка — не смерть, не пекельна вина.
Вона — твоя пастка!... Вже зайві слова...
