З вечірньою зорею опущусь
на підвіконня у твоїй кімнаті
і на краєчку тихо примощусь
нічним ефіром у порожній хаті.
Чи Місяця холодним промінцем
ковзну по покривалу твого ліжка.
Згадається усміхнене лице,
твоя грайлива, сонячна усмішка…
Омріяний, уже далекий, світ,
укутаний у спогади і думи,
мені пече через десятки літ,
як у пустелі безкінечні дюни.
Імлою розтають у міражі
удавані оази, орхідеї…
Я зупинюся лише на межі
і відлечу з ранковою зорею.
25.06.2025
