Погляд в небо мій пірнає
Так, неначе в море.
І у ньому потопає
Все душевне горе.
Більш воно не виринає,
В ньому захлинувшись,
А натомість мило грає,
Струн душі торкнувшись,
Неймовірне, справжнє щастя.
Я ж пісні співаю
Радісні, а про нещастя
Більш і не гадаю.
Щастям повну душу маю,
Що воно аж ллється,
Як вода із водограю,
А душа сміється
Весело й життю радіє
Так, неначе діти,
Що тим щастям володіє
Й буде володіти,
Доки я на світі цьому
Житиму. Тужити
Я не буду більш на ньому.
В щасті буду жити
Й ним з людьми всіма ділитись,
Щоб й вони з ним жи́ли,
Доки в грудях буде битись
Серце, і робили,
Все як слід, бо без роботи,
Наче сніг, розтане
Щастя. Вгрузнуть знов в турботи.
Щастя ж більш не стане.
І вже щастя повернути
Важко може бути,
Щоби знов його відчути
І в нім потонути.
Євген Ковальчук, 30. 06. 2021
