Вони йшли вдвох, взявшись за руки,
Думок й не мали про розлуку,
Осяйні очі до причастя,
Кохання …. мрії мати щастя.
Так крок за кроком, роси в травах,
Стрічали ранки у загравах,
Пізнала ласку, розплів коси,
Дощі накрили їх покоси.
Завада, хмари- лиходії,
Судачать люди про події,
Ото, так сталось, не судилось,
Знайшов, він іншу, підкорилось...
Те серце, що її кохало,
Лише хлоп’я в садку гуляло.
Співала птаха голосисто,
Пекучі сльози, як намисто,
В долонях , нібито озерце,
В стражданні, защеміло серце.
Чому все так, як квітка в полі,
Беззахисна, наче й на волі,
Але ж дитя тата чекає,
В душі вогонь, все ж не згасає.
Повернеться? На жаль, сумління,
А може знов весни цвітіння,
Йому принаймні нагадає,
Щоразу жде й досі кохає.
Понурий ліс… блукає осінь,
Похмуре небо, зникла просинь,
Мороз ранковий пече в плечі,
Життя луною - крик лелечий….
У вирії літа і спогад,
Але ж колись, ти тут був, поряд.
Тепер онучок гладить сивину,
Невже та краща? Казав одну,
Мене знайшов. Бракує слів,
Важким думкам, мабуть погляну вслід.
І врешті – решт, напевно відпущу,
Не варто помічати сльозу,
Яка на вії, забринить злегка,
О доле, доленько, чому така?
***
Вінок на згадку зберегла,
Вино причастя палить уста,
Немовби вкотре відчуває,
Пішов! Чому ж вона кохає….
23.06.2025 р
Вірш liza Bird !Вишні на снігу"
надихнув написати цей вірш.
