Не згубитись у вічності,
прочитати її сторінки,
всі нейрони зібрати докупи
і, як кажуть, з легкої руки,
цю прокласти дорогу між зорями,
де думки, мов в світанках птахи,
вилітають із серця в історію,
що не терплять брехні й пустоти,
і позначити з світла і пам’яті
ті шляхи, де ми ще не були,
і в життєвому світлому храмі тім,
віднайти своє "я" без хвали,
і відчути, як дихає вічність,
і як тане в долонях час,
щоб душі не упасти в грішність,
що літа поміж кожного з нас,
не згубити себе у сутінках,
у спокусах і снах без мети,
а тримати вогонь у серцях,
які здатні творити світи,
і коли вже остання сторінка
стане дзеркалом вічних висот —
посміхнеться душа, немов квітка,
і вросте у безмежжя красот,
не згубитись — це значить жити,
й наповняти любов'ю момент,
той, що може цей світ освітити,
бо в любові є свій аргумент.
