Звеличую я тую мить,
Коли забилося умить
У грудях серце, як родивсь,
Ту мить, коли на світ явивсь,
Розплющив очі і вдихнув
Повітря вперше, і відчув
Його я неповторний смак
Тоді у неньчиних руках;
Як, наче квітка навесні,
Розкрились почуття в мені,
Які я маю й дотепер,
Поки живий, поки не вмер.
Життя – найбільший в світі дар,
Що і багатий, і злидар
В цім світі має, лиш одне
І з часом все ж таки мине
У несподіваную мить
Воно. Його порветься нить.
Коли? Ніхто цього не зна.
Для нас це вічна таїна.
Тому повинен кожен з нас
На цьому світі повсякчас
Життю радіти, так прожить
Його кожнісінькую мить,
Щоб нам уже на схилі літ
Жаль не було лишити світ,
Лишивши добрий слід на нім.
Життя суть й полягає в тім.
Для цього нам життя й дано,
Хай навіть і мине воно.
Євген Ковальчук, 29. 06. 2021
