Небо повністю блакитне,
Бо на ньому ні хмарини.
Небо теє непохитне
Над землею висне днини,
Ночі, що й не полічити
Їх. На нім сіяє сонце
В час, коли ніч йде спочити,
Мило всім нам у віконце.
Уночі ж на ньому сяють
Зорі й місяць жовтоликий,
Що собою наповняють
Навкруги цей світ великий
В небі, що його вкриває
Мов блакитною габою,
Як дитину, сповиває,
Огортаючи собою.
Іноді на ньому хмари
Непомітно виникають,
Наче сірії примари,
І дощем все поливають.
Часом блискавка сяйлива
В тому небі виникає
В час, коли йде дощ чи злива,
І його мов розрізає.
Ні початку, ані краю
Небо споконвік не має.
Як на нього споглядаю,
Інколи на нім літає
Зграя пташок, що співають,
Як їм добре жить на волі,
Понад квітами літають,
Що цвітуть під ними долі.
Небо – це птахів оселя.
Хай і вікон в ній немає
Та дверей, зате є стеля,
Що блакитний колір має.
Євген Ковальчук, 29. 06. 2021
