Торкає сонце променем вуста,
спрагле до кохання твоє серце,
навколо жевріють блакитні небеса,
почуття в тобі, еліксир мого безсмертя
тунелі розривають мобільний зв'язок,
тіло щемить від природи бажань і думок,
душі чекають на диво, облягаючи теплом,
вітерець обвіває стук наших сердець, бім-бом, бім-бом,
течуть молочні ріки темними ночами,
місяць розквітає барвисто поміж нами,
зорепади окутують наші ефірні тіла,
бажання розквітають від мелодії життя
щемить пристрастю кохання аромат,
палає тектонічно короткий антракт,
пісня лине у діброви сонму трав,
Ти - мій зоряний, сонцесяйний анклав...
Ти гіпербола моєї вічної природи,
я твій океан, прозорого меду соти,
метафоричні образи у просторі пригод,
щодня прагну тебе, дні минають без турбот...
неважливі відстані, обмеження і сурми тривог,
в коханні спепеляю страх свободи і відчаю чертог,
і на очах твоїх роса, наповнює бокал мого почуття,
смак амброзії з вуст твоїх - прекрасний без каяття...
застеляю шлях твій квітами Едему,
співами пташок озвучую життя твого поему,
ріками розлогими окутую тебе щодня й щоночі,
кохання обплітає ланцюгами тіла й душі в кожній шлоці...
