Де наш губиться час,
в яких космічних блуканнях?
де знання в людини,
б'ється об крайність незнання ...
всі не звідані нам,
далекі дивні безмежжя,
і думки ж мої там,
У серці щемить бентежжя...
Проживу я життя -
у власного сенсу шуканні,
проминуть всі чуття,
у надії ,свого світання,
де Творцю нема меж,
у диві народжений теж я,
і душа прагне веж,,
хоч живе у світі безвежжя...
В днях звичних маленьких турбот,
багато великих печалей,
що несуть бур'ян і осот,-
проблеми,мов межі для далей...
у праці будова життя,
та час намалює примарність,
в хворобах на схилі буття,
розпишеться болісно старість...
Комусь не до світил,
чорна смута,наче, полуда,
на краю ми могил,
не вічні,малесенькі люди,
хто рахує всі зірки,
береже Він,хай,наші душі,
хто заклав всі верхи,
у серці печаль мою зрушить...
Серед безлічі зір,
може,велетні ми, не знаєм,
що нас,аж до цих пір,
між печалями Творець шукає,
я живу дні малі,
та сенси шукаю великі,
з кольорами на тлі,
минаючи серцю безлике....
