Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: О. Хвечір.: ОДЕСЬКИЙ ЗООПАРК : СОН НАЯВУ - ВІРШ

Через браму, де врем'я розчинилось, як сіль, Увіходиш у животинний світ, Одеський зоопарк, де усяка плодь – то біль Чи радість, виплекана з давніх літ. Тут жирафи, нібито колони сизі, Підпирають собою надземну синь, І слон, що гапцює на єдиній но́зі, Розкидає хмари, наче пух і тінь. У клітці лев, немов дзиґарик зламаний, Гарчить без звуку, а грива – мов міраж. Пантера, що зорі ковтає зранена, Спить, загорнувшись в шовковий камуфляж. Фламінго, неначебто крилаті квіти, Стоять одноцибі в молочних сновиддях. А павич розпускає хвіст, як всесвіти, Віддзеркаленні у верцадлових хвилях. Верблюди, буцім кораблі пустині, Чрез повітря пливуть, де час застиг, І зебри, розмальовані півтіні, Лахають* мовчки в люстерках кривих. Тутеньки гвінпіни, мовби фраки у снігу, До айсберга, що розтанув верстають. І мавпи, які грають у віковічну гру, Жемчуг з богорівних гаїв збирають. Так, звіринець одеський – це не казка, А справжній сон, де тварі – то вірші, Де реальність і вигадка – це маска, Що огортає душі, мов плющі. *ЛАХАТИ, -аю, -аєш, недок., (з кого); мол.; зах. Сміятися.  Від їдиш-нім. lachen — сміятися. Слово було відоме укр. арґо XIX ст.