Буває, що людина вже пішла з твого життя
А ти іще і досі часто думаєш про неї
І ніби розумієш, що немає вороття
Що більше вже не буде отієї однієї
Та серцю не прикажеш і воно розносить кров
Так само наполегливо, відверто і натхненно
Даруючи і розпач, і надію, і любов
І те що неприборкане, і те, що сокровенно
А потім несподівано раптово ти збагнеш
Що їй без тебе буде значно краще, ніж з тобою
Ти сам собі питання риторичне задаєш:
"Чи може щось вважатися сильнішою любов'ю?"
І ти живеш в самотності, в невіданні весь вік
До серця притуляючи до болю милий образ
Наївно сподіваючись, що може віддалік
Ти теж запам'ятався, якщо навіть не сподобавсь
Аж раптом ти підводиш свої очі в небеса
І там, де ще учора майоріло просто небо
Сьогодні відбуваються осяйні чудеса
І хтось невідворотній також думає про тебе...
