Приручити мене — як кішку:
Ні один за життя не зміг.
Я торкаюсь — м’яка і ніжна,
та у погляді — тінь доріг.
Ти гадаєш — я вже з тобою,
Бо пірнаю в обійми твої.
Та насправді — я граю грою,
де всі правила у мені.
Ти вважаєш — я вже покірна,
що пішла на тепло й любов…
Та в мені — ніч напіввільна,
і свобода — мов тихий зов.
Я муркочу — та це омана,
я зникаю, коли схотів.
Моє тіло — шовкова рана,
Що не любить чужих ланцюгів
Я втікаю — і ти за мною,
я шепочу — й тремтять уста.
Ти вважаєш, що я без зброї…
Й моя зброя — жага пуста?
Я ж в тобі вже, як дим у тілі,
Як слабкий, то мене минай,
Ти ще мрієш — а я вже вмію…
підкорити. Не підпускай!
Щось м'яке, але не торкнуло. Не вистачило харизми та енергетики. Але це все на шанувальника. Може це через те що я сам пройдисвіт-жигало і мене це обходить.
В мене такий іронічний стиль і в ділових паперах. Тому мій "почерк" в документах колеги завжди розпізнають. Одного разу мене хотіли підставити і написали нібито від мене анонімку. Всі одностайно сказали, що це не я. Мене несе...
Бійтеся мене-бійтеся. Я "тупий". Як казала моя бабуся: "Тебе в одному інституті нічому не навчили і ти "дурень", замість того щоб йти гроші заробляти закінчив, ще три..."
Та ладно) Ваш інтелект і через рядно видно (в оригіналі правда було про красоту це сказано, але Ви мене зрозуміли ) В мене було теж кумедно, коли я здобувала другу освіту, тато подруги спитав: а з першого разу, що не дійшло? Тому якось так.