Пісок – крізь пальці,
дні – ті наскрізь через душу,
Лишаючи безмовну порожнечу,
Скоритись вмовлю,
а, скоріш, насильно змушу
Злу долю, що не вовча, а овеча,
Була у спадок,
непотрібний мотлох наче,
Отримана без вдячності, без згоди,
За тих гріхи,
кого ніколи і не бачив
Покараність покірністю відроду,
Не вмовлю долю,
то одне тоді лишиться -
Пройти крізь переродження самому,
На ясен вдертись
у грозу під блискавицю,
Щоб захворіти фенікса синдромом,
В окріп пірнути,
тільки де ж мій горбоконик?..
В провулку чи зустріну добру фею?..
Кудись-то бігти,
йти, повзти, і так до скону,
Щоб щось вчинити з долею своєю…
Крім як на себе,
сподіватися не варто
На когось там, чи на якусь – тим паче,
Як сам на себе
я розкину стерті карти,
То підкорюсь без скарг та звинувачень…
*змотивоване цим
https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1041302
.
