(Поезія до казки)
Де розквітали бутони троянд,
Поміж яких палахтіла червона:
«Квітка любові» прикрашує сад,
Щоб в королівських постати долонях.
Два королівства – людей й чарівне,
Їх поєднає троянда – цвіт крові:
Кущ запалає світаюче днем
У незвичайній бджолиній розмові.
Дні промайнули, минули роки:
У королеви – красуня є доня.
Вітер північний здійметься важкий,
Щоб королівну віднести: полонить
Диханням холоду... Що її жде?
Править державою магів – чаклунка:
Піддані – квіти, звірки. Чи ідей
Враз розцвіте поетичне відлуння?
«Будеш читати магічні книжки!
«Слово» промовиш таємне!». Говорить
Знову суворо чаклунка. Й душі
Тільки квітують поезії зорі!
Час промайнув, залишилась одна
«Темряви» книга, яку не читати б...
Знову вернулася юна весна,
Знову акації сяє багаття...
Чи упізнав рідну доню король?
Чи лиш зустрів «солов’я» й «оленятко»?
Чи розцвіте поцілунок зірок
В білих й червоних трояндах в час казки?
...Чари упали – земні пелюстки
Ніжно ясніли – червоні: і біла
Квітла троянда, де кущ є п’янкий,
Зустріч де буде – й душа пломеніла!..
01.06.2025. 13:25.
