пастух іде шукати сліди бика
вони краплями молока
проникають у чорний ґрунт
до земного ядра
бик золотим міражем
стежить за власним наглядачем
крізь віти олив що ростуть
на схилі гори яку кличуть "суть"
бик шукає власні шляхи
його очі бачать світло в пітьмі
і зелена трава під копитами
сотнями ніг витоптана
пастух з роздертою шипшиною шкірою
горює за биком як мати за своєю дитиною
бик не хоче знайти пастуха
а пастух не знає куди іти без бика
бик у хащах безмежних стежок
пастух - у горах слів обмежених
на нього вони сипляться листям пергаменту
а бики ідуть в небеса караванами
пастух загублений між лісами і полонинами
уже не мислить речами ні нинішніми ні первинними
він читає притчу у власних очах
він стає биком у нічийних садах
