Навстіж душу відкриваю
Я свою і в неї
Світле щастя упускаю,
Щоб, немов лілеї,
Квітнуло у ній препишно,
Щоб мені жилося
Добре, гарно та затишно,
Річкою лилося
У думках та почуваннях
Щастя неокрає,
У найглибших пориваннях
Серця. Хай не крає,
Наче ніж, його більш туга.
Щастя, що тримаю
Я у серці, наче друга,
Міцно обіймаю.
Тільки з ним же буду жити
В світі я земному.
Більш не буду я тужити
Жодну мить на ньому.
Тузі я більш не скорюся,
Живучи зі щастям.
Ним я щедро поділюся
Тим, хто із нещастям
Бореться, та подолати
Все ніяк не може,
Щоби більш його не мати.
Вірю, переможе
Кожен, хто його ще має.
І воно минеться,
Й доленька, яку бажає
Мати, посміхнеться.
Буде жити він із нею
Та життю радіти,
Щастям сповнений душею,
Як маленькі діти.
Євген Ковальчук, 17. 06. 2021
