Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Наталі Косенко - Пурик: А очі нещадно просили - ВІРШ

Згадала той ранок у літню годину, Як тихо розходився смутком дурман, А я проводжала в дорогу дитину, В далекі краї де ховався туман. В печалі душа розривалася звісно, Її вгамувати, та сил не знайшла, Пекуча сльоза насторожила дійсно, Немовби лишала кристали вона. Та їх би зібрати і викинуть вдалеч, Щоб зовсім забути про серденька біль, А думи мої вже нестерпними стали і душать тугою мене звідусіль. Забула, забула: кричу я щосили, Мене не здолати, бо сила в мені, А очі, а очі нещадно просили, Потупивши погляд униз до землі...