Я склав би собі список грішних бажань
І небо просив, щоб вони всі здійснились,
І, знаєш, у ньому, можливо й на жаль,
Я, ті би не згадував, що часто снились.
Вони не для вух, я це мушу сказати,
В них пристрасть, що соромно визнати навіть,
Кордонів нема, розкриті всі грати,
Для тих почуттів, що здається на грані.
Там дике безумство і пристрасть, як вир,
Що тіло затягує в прірву кохання,
Міцніші за силу усіх чорних дір,
Фантазії й мрії, що стали бажанням.
З митців хто би міг все це передати?
В яких кольорах малювати цю пристрасть?
Я вірю, могла б моделлю ти стати,
Прикривши принади, одним тільки листям.
В думках, недарма ж, ти оголена спиш,
У мріях моїх наче Єва в Едемі,
Ти повністю гола…Ну, майже і лиш,
Листки прикривають частинки окремі.
Ті тіла частинки, що погляд крадуть,
Яких я торкався, мов з тістечка, крему,
Весь сенс цих бажань і у цьому їх суть,
Тобі я підвладний, мов дощ в хмарах, небу.
Тебе лиш кохаю і мрію весь час,
Складаючи знову і знову цей список,
В якому безумство і щирість бажань,
І грішної пристрасті, мрій моїх, вирок.
Така розповідь гріє не душу, Ярославе! Мистецтво поета десь в іншому... 
