Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Леся Геник: Самотнім - ВІРШ

Чи знаєте ви, як лишаються 
на простогоні молоді дерева?
Чи бачили колись, як аж до землі
намагається пригнути їх вітер?
Як шарпає хуртовиною,
як невблаганно лупасить густими дощами 
і безрадно лупцює градом?..
Як прибиває долі важким снігом
і зазіхає на життя безжальним морозом?..
Чи бачили ви хоч колись,
які сумні ці деревця після того, коли 
вистоять чергову бурю?
Як сумно скрапують з їхніх 
негустих, потлумлених листочків  
німотні сльози?
Чи спостерігали хоч колись,
як вони намагаються розігнути свої 
тендітні стовбурці,
після важкої навали снігів?!
Чи хоч колись жаліли їх у спеку,
коли вони не мабють жодного затінку
і безрадно болять прив'ялістю,
допоки вечірні роси хоч натрохи
пригорнуть прохолодою?
Чи тішились ви, коли в ряди-годи до них 
таки діставала тінь високих, 
крислатих дерев,
що росли вже й не так далеко?
Чи співала ваша душа оди небу, 
коли ці юні, самітні деревця 
таки ставали чудесними деревами, 
попри біль і розпач,
дощ і люті простогони?..

Чи бачили ви колись, як ростуть сироти?..

17.05.25 р.

ID: 1040380
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 24.05.2025 07:08:51
© дата внесення змiн: 24.05.2025 07:14:03
автор: Леся Геник