2025.05.12. Картина
А ти на мене дивишся з картини,
Мовчиш, із посмішкою хитрой на вустах.
Так ніби щойно щось сказала,
Але слова із вітром сплутались в гілках.
І шелест листя граючись плекає
Вплетаючи в свій шепіт ті думки
Тендітні, мов з пелюсток орнамент,
Який в повітрі розквітає навесні.
Сидиш, мовчиш, а поруч грає хвиля,
Тебе малює аквареллю у воді.
Сміється, у той час, коли її зусилля
Мальки в свої складають вітражі.
Хлюпоче знову тихо об каміння,
Жаліючись на ретуш від гілок.
Звичайно, їм не вистачає вміння
Тебе у хвилі вкрасти на танок.
А ти мовчиш. Сміються очі тихо -
Наразі, це гучніше ніж той дзвін.
Бо знаю я, що зараз ти щаслива.
Картині не потрібно зайвих слів.
