У двадцять першім — світ похмурий,
Де сміх в очах — лише фальшивка.
Там ходять тіні — без фігури,
Бо кожен другий лиш наживка…
Когось убила зла розлука,
Когось — кохання без тепла.
Комусь байдужість стала мука,
А хтось без слів, зійшов з хреста.
Тримають серце, мов каміння,
Ховають біль за суєтою.
Усмішка — маска, звичне тління,
Бо в жилах — сніг з живої крові.
Не всі в могилі — мертві нині,
Багато тих, хто ще іде.
Та ходять, наче в павутинні —
Ніщо їх більше не веде…
Бо двадцять перший — вік мовчань,
Де люди гинуть від любові.
Де замість серця — чорний стан,
Замість душі — ножі в хребтові.
