я знову зустрічаю її в нічному порту
між контейнерами затхлими топливом
вона курить щось тонке,схоже на нудьгу
її очі-це рейси,що не дійшли до станції.
вона каже:"ти так зник,як електрика в грозу"
а я сміюсь,бо не знаю,як можна інакше...
у нас замість слів-іржаві крани й борти,
і кожен з нас вчора знову когось важливого втратив.
вона каже-це місто глухе,як бетон
а я думаю:"ні,це ми з тобою стали глухими"
і ми обоє-мов кораблі у війну,
що шукають берег,самі не знаючи який і навіщо.
