Сайт поезії для дітей, вірші, поздоровлення у віршах :: Вірсавія Стрельченко: Німа межа - ВІРШ

Колись ти був — мій дім, моє тепло, У погляді твоім ховалось ціле небо. А нині — тиша, і лиш порожнє “До”, Ми — мовчазні, байдужі. В серці пекло. Я йду повз тебе, наче й не жила… В тобі колись — душею, кожним нервом. Чужий тепер… Я — теж тобі чужа… Не ворог, не кохана. Просто — стерта. Стали ніким. І в цьому — весь мій біль. Бо краще ненавидіти, ніж так-холодна тиша, Чужі в обличчях та душею рідні звідусіль, Я вже не та.. Не рідна, не кохана, просто інша, Я стерла все — і голос, і твої листи… Навчилась жити, не вмираючи щоденно. Тепер ти — нуль. Без права на «Прости». І я — мов з гіпсу постать… Безіменна… Та іноді в обличчях перехожих… Я бачу тінь тебе — і серце глухо б’є. Стали ніким… Але, мій любий правий, Боже, Чому між швів так кров постійно ллє? Не вороги, не друзі — просто тихий нуль, Ні болю, ні злості і ні краплі жАлю. В душі сліди твого «люблю» ніби від куль, А в серці ще сидить «моя» як чорне жало. Не знаю, що болить сильніш за втрату — Крик чи злість? А можливо присмак зради... Коли не сварка в нас, а лиш німа межа Ти вже — не мій, і я — вже не твоя…