Життя у нас не по прямій, як два лекала.
Латаєм долі ми удвох, в горнятках кава.
У тебе є свої стежки, свої вітрила
І я у відчай не паду, бо маю крила.
Вже тихо вересень гряде. Ключ з журавлями.
Схиливсь додолу абрикос поміж стежками.
У тебе осінь на дворі, а в мене – літо,
Напевно, сняться нам обом, липневі квіти.
Нікого в долі не виню. Життя, мов казка.
Щасливий ти, щаслива я... на цьому крапка.
І як, в майбутньому колись, присниться літо,
Той спогад згадкою в душі буде бриніти.
