Пісень я більше не пишу,
Не хочуть вже вони співатись.
У Бога щастя не прошу,
Не намагаюсь сподіватись.
Коли пройде життя катком,
Вбиваючи в дорогу долі,
У горлі ти відчуєш ком,
Не від своєї, може, болі.
Від болю тих, кого нема,
І тих, хто їх не дочекався.
Від злих думок, що все дарма,
Для більшості, хто не дізнався.
Від розуміння, що вгорі
Назад уже не відпускають.
І марно плачуть матері
Сини про це уже не знають.
Як хочеться все повернуть,
Не території, а долі...
Та, мабуть, то є наша суть:
Немає без страждання волі.
