Ще вчора із кумом про те і про се,
Сьогодні в обід до себе ж зову:
-Як ти, мій рідний,
Невже ще живий,
Вигляд у тебе
зовсім ніякий,
І посивів, і помарнів,
чомусь ти сумний,
Невже не дає,
а може кума
тебе іще й б'є.
-Що, ти кумасю,
то ж не біда,
звісно дає
і не раз же кума.
От як ухопить тую пательню,
Перчик стоїть, а позаду ж горить.
Є у мене все і машина і дача,
та і жона, вона не ледача.
Клята війна, от й вся невдача.
Їй захотілося цих гробових.
До інших причуд я уже й звик.
Каже мені:
-Мій дорогий, ти такий мужній,
як живчик такий, може ви з кумом сходіть
на охоту, а то дивлясь знову ідеш на роботу.
-Охота, то добре, та ще ж не сезон.
- То йдіть на рибалку, там завжди сезон.
- До чого Марина та добра така.
-Звонив їй коханець, ще з літака.
- То може угоду підпишемо куме,
років на сто дім й мерседес,
кумі не дамо, істинний хрест.
- Кумасю - хитрун ти, як пес.
- То по рукам?
- У моїм домі - хазяїн я сам.
Дякую за ранкову усмішку! 
