Відпусти мене, прошу, за руку мене не тримай,
Бо в Любові твоїй моє серце не може молитись.
Наших ранених душ і сердець той незвіданий рай
В невідомості часу ще більше нас хоче зріднитись.
Не тримай, відпусти і вже більше, благаю, не зви,
Бо твій голос неначе пʼянкого дурману приманка
Ми зігрітися вдвоє хотіли і навіть змогли,
Там чим в раз тим сильніше й складніше буває мовчанка.
Це життя не просте, і у ньому немає повтору,
Кожен день, кожен крок і секунда свій має момент.
Наших зріднених душ і сердець під покровом собору
Пролетів наче промені сонця кохання фрагмент…
