Її тепло – не випадкове,
Не подарунок з висоти.
Її мовчання – це не слово,
А гіркі спогади й мости.
Воно – як шепіт у безодні,
Як погляд в душу без прикрас.
У ній – і страх, і віра водночас,
І сила, що долає все крізь час.
Вона не просить – лише прощає,
Не радить – всупереч юрбі.
Вона мов з попелу встає,
Несе світання у собі.
У погляді її – не втрати,
А шлях крізь темряву й печаль.
Вона не буде проклинати,
Її прощення – як кришталь.
Не крик – а тиша перемоги,
Не помста – ніжність у душі.
Вона пройшла свої тривоги,
Не розчинилася у млі.
Її тепло – не випадкове,
Це подарунок із небес.
Її мовчання – це не слово,
Це мантра – створена з чудес!
