Між буднів і мрій
1
Така, як всі... У чорному пальто
Стою в трамваї, вловлюючи тишу,
І світ мене крізь скло, немов колише.
Зупинка. Вихід. Знову тиснуть ''Стоп''.
Шипить прощання - от і вийшов хтось
У парк міський, де буйно квітнуть вишні.
А я в собі все більш стаю незвична,
Блукаючи думками між авто.
Можливо там, за цим нежданим ''стопом''
Чекає зустріч, радість, теплий день.
Мій час біжить, як дикий кінь галопом,
Та неквапливо лиш трамвай гуде.
Ще мить - зійду і я за поворотом,
Де сонце блисне містом де-не-де.
2
А добре, що така, як всі. Жива.
Не виняток, не іскра, не богиня.
От тільки в душу котяться слова,
І щире серце рветься в небо синє.
Такі ж долоні, ноги, голова -
Я плачу теж і посміхаюсь нині.
Звичайна, але справжня, вольова,
Для когось цінна, тільки - не рабиня!
Я не зі снів, не з міфу чи розмов,
А з хліба, диму, вітру і тривоги.
В душі моїй живе одна любов,
Не суєта, не страх, не голос строгий.
Та не розтрачу я своїх основ,
Попри чужі закони і дороги.
3
Іду між буднів, сірих і знайомих,
Де кожен крок, мов знаю наперед.
В очах людей шукаю щось вагоме,
Натомість бачу втомлений портрет.
А серце просить вирватись з полону
''Таких, як всі '' , де звичний скрізь сюжет,
Що сірість душ закутує в корони,
І небо, як розмитий силует.
Проб'ється крик у тишу - стрімко, дико!
І я впаду між тіні та вогні,
Де кожен вибір - тріщина велика.
Та краще впасти у потік живий,
Ніж бути в сірості буденних звичок
З душею, що кричить... а світ - німий.
