Нізвідки вийшла, в нікуди зайшла.
Отак злетіла мріями за хмари
І, наче по землі, по них пішла,
Земні туди понісши сни і чари.
Рожево-білий, ніжний-ніжний птах
З’являвся в чистій, сяючій блакиті.
Купався в веснах, в осенях, в літах,
Оспівуючи ці щасливі миті.
Стомились крила — знов на землю сів,
Як ніби й не було того польоту,
І лиш душа ще видавала в спів
Оту красиву, неповторну ноту.
25.11.1999
©Коломоєць Людмила Петрівна
ID: 1038682
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 28.04.2025 12:42:36
© дата внесення змiн: 28.04.2025 12:42:36
автор: Людмила Коломоєць
Вкажіть причину вашої скарги
|