Відривала тебе по шматочках…
Я від себе… Як мʼясо з кісток,
Але всюди лишився твій почерк,
І по венах моїх… Лиш від імені ток
Віддирала себе з живим мʼясом,
Без наркозу, перерв і знеболень,
Може рани загояться з часом ?
Хоч це сталося з власної волі…
Я пропахлась тобою до крові,
Кожен дотик в клітинах, неначе-ріка,
Ти усі мої сни … Ті, рідкі, кольорові,
Ланцюг із молекул мого ДНК…
Я себе відривала від тебе,
Хоч і знала… Мене не кохаєш…
Я тебе так просила у неба,
Може потім… Колись, ти згадаєш,
Я себе розбивала об стіни,
Ті в яких так сміялась від щастя,
І на уламках від вбитої віри,
Цю отруту пила як причастя,
Шепотіла думками … Ім’я,
Як молитву, яку заборонено,
Я себе відриваю … Хоч навіки твоя,
Та душа … У тобі вже похована.
