Село... Моє село і люди!
Воно завжди було і є.
Де б ти не були ми - скрізь, повсюди.
Перед очима постає.
Пишається у кожній квітці,
Промінням світиться в вікні.
Мов той метелик на травичці,
Весь світ всміхається мені.
В найкращій на землі долині,
Правічне б'ється джерело.
Там, біля річки і донині,
Мій човник, і моє весло.
Довкола все знайоме й рідне,
Таке - довершено просте.
Бо тут гойдали хвилі срібні
Моє дитинство золоте.
Міняються хати і люди,
Змітає все невпинний час .
Але село - було і буде,
У серці, в пам'яті у нас.
Розкинулись далекі гони -
Шедеври Божої краси.
Співають на дзвіниці дзвони,
Неначе рідні голоси.
І кличуть із доріг далеких,
У тихий берег, як тоді,
Коли закохані лелеки
Щасливо "цокали" в гнізді.
І ми були безмежно юні,
Як нам здавалось - на вікИ!
Несмілі перші поцілунки,
Вишневі білі пелюстки.
... Живе село, працюють люди,
Дай Боже, миру нам усім.
Село завжди було і буде,
І Україна буде з ним.
Орати, сіяти, збирати,
В трудах від літа до зими.
Дітей із малечку навчати,
Аби вони були людьми.
...Іду селом, вклонюсь криниці,
Вона чекає нас завжди.
До неї можна помолиться,
Й на щастя - випити води.
Душею трохи відпочити,
У первозданному раю.
Набратись сил і далі жити,
Дорогу торувать свою.
Бо вже нема куди спішити,
Давно пора поволі йти.
Та на могилку свіжі квіти,
Як вічну пам'ять принести.
